Педагогічна виставка 2019-2020

                                          Шевченківський територіальний відділ освіти

                               Загально-освітня школа №63 Запорізької міської ради

                    Запорізької області

                               Матеріали на Запорізьку міську педагогічну виставку

                  Номінація:  «Нова українська школа: оновлення змісту викладання                                              навчальних предметів»

                            Тема: « Формування здоров’язбережувальної компетентності в                                                 учнів середньої школи на  уроках фізичної культури»

                                      Багмет Оксана Олегівна

                                вчитель фізичної культури,

                                   спеціаліст вищої категорії

                               м. Запоріжжя

                                    2019 рік

Мета досвiду:

Використання уроків фізичної культури в навчально-виховному процесі для формування здоров’язбережувальної  компетентності учнів, розвитку пізнавальної активності та творчих здібностей учнів, стимулювання для формування інтересу до свого здоров’я. Для реалізації поставленої мети працюю над завданнями: створення умов для формування вмінь і навичок здорового способу життя, формування здоров’язбережувальної компетентності на уроках фізичної культури в учнів середньї школи,використання наданої інформації для самостійних занять фізичною культурою .

Новизна проблеми:

Використання на уроках фізичної культури здоров'язбережувальних технологій  дозволяє підвищити навчально-пізнавальну діяльність учнів, якість навчання предмета, інтенсифікувати діяльність вчителя та учня. Наочне подання матеріалу, можливість ефективної перевірки знань, розмаїття організаційних форм у роботі з учнями і методичних прийомів вчителя.

 Матеріали з досвіду роботи«Формування здоров’язбережувальної компетентності в учнів

середньої школи на  уроках фізичної культури»

Анотація на матеріали  педагогічного  досвіду.

Опис досвіду

 «Формування здоров’язбережувальної компетентності в учнів середньої школи на  уроках фізичної культури»

Актуальність і перспективність теми досвіду.

Теоретичне обґрунтування проблеми.

               Наукова достовірність досвіду.

Наявність елементів новизни та оригінальності.

Характеристика досвіду за інноваційним потенціалом

Практична значущість досвіду.

Результативність

Можливість творчого наслідування досвіду іншими

Перелік використаної літератури

                   Додатки

« Формування здоров’язбережувальної компетентності в учнів середньої школи на  уроках  фізичної культури»

Актуальність і перспективність теми досвіду.

Сьогодні життя визначає одним із пріоритетних напрямів діяльності навчальних закладів освіти формування у дітей цінності здоров’я, здорового способу життя як основи успіху та самовдосконалення особистості. У сучасних умовах нестабільної політичної та екологічної ситуації в державі, наростаючого навантаження на нервову систему і психіку людини залишатися здоровим проблематично, якщо немає внутрішньої мотивації до здорового способу життя. У зв’язку з цим сучасне суспільство ставить питання про ціну освітніх результатів і вимагає такої системи освіти, яка не лише виховувала б освічену культурну людину, а й зберігала б і зміцнювала її здоров’я. Основним завданням сучасного навчального закладу є створення безпечного освітнього середовища для розвитку здорової особистості протягом її навчання, формування в неї свідомого ставлення до свого здоров’я та життя, оволодіння необхідними життєвими навичками.

На сучасному етапі реформаційних перетворень в Україні здоров'я громадян є одним із складників національного розвитку. У зв'язку з цим збереження та зміцнення здоров'я дітей є одним із головних завдань соціальної програми нашої держави. Для розв’язання даного завдання необхідно сформувати в дітей стійку мотивацію до здорового способу життя, здійснити комплекс здоров’язбережувальних заходів, спрямованих на усвідомлення ними цінності свого здоров'я.

Тривогу викликає відсутність у дітей шкільного віку спеціальних знань, переконань у необхідності дотримання здорового способу життя, нездатність обмежити вплив руйнівних факторів, що призводять до втрати здоров'я. Випускники загальноосвітніх шкіл мають брак знань про способи збереження та зміцнення здоров'я, у них не сформовані навички здорового способу життя.

Відомо, що вирішення питання формування здорового способу життя школярів багато в чому залежить від діяльності педагога. Безперечно така діяльність проходить наскрізно через усю шкільну освіту. Та особливого значення вона набуває у професійній діяльності вчителя.

Актуальність проблеми формування здоров’я нації знайшла відображення у прийнятих законах України «Про освіту» ,«Про охорону дитинства», в указах Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя», «Про Національну доктрину розвитку освіти», Цільову комплексну програму «Фізичне виховання – здоров’я нації»

В умовах реформування освітньої системи основна мета сучасного навчального закладу полягає у формуванні фізично та духовно здорової особистості. Найголовнішою цінністю, яку має плекати сучасний навчальний заклад, є здоров’я дитини, його формування й підтримка на різних етапах навчання дитини в школі. У Законі України «Про загальну середню освіту» від 05.09.2017 року в ст. 5 зазначено, що завданнями загальної середньої освіти є: виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів. А в ст. 22 говориться про те, що загальноосвітній навчальний заклад повинен забезпечувати безпечні та нешкідливі умови навчання, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я, формувати гігієнічні навички та засади здорового способу життя учнів. Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті  передбачає вирішення таких проблем: виховання морально та фізично здорової людини; формування в учнів наукового світогляду, уявлення і розуміння наукової картини світу живої природи на основі усвідомлення понять і закономірностей взаємозв'язку безпечної поведінки людини, здорового способу життя, цінування свого життя та інших. Здоров’я дитини, її соціально-психологічна адаптація, зростання і розвиток багато в чому визначаються середовищем, у якому вона живе. Здоров’я – це єдність соматичного, психічного, духовного, соціального, інтелектуального та творчого аспектів здоров‘я, а не лише відсутність хвороб та фізичних вад. Вирішення окреслених завдань можливе за умовами запровадження здоров’язбережувальних технологій в усі ланки освітньо-виховного середовища.

В Конституції України (ст. 3) визначено: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю...». Держава несе відповідальність перед людиною за свою діяльність і зобов’язана забезпечити їх реалізацію. А найбільша цінність для кожної людини – це її життя і здоров’я. Сьогодні кожен має усвідомити, що «здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад», – як визначено в Статуті Всесвітньої організації охорони здоров’я.

«Конвенція ООН про права дитини», яка набула чинності в Україні 27.09.1991 року, «Всесвітня декларація виживання, захисту і розвитку дітей» вимагають цілеспрямованих дій нашої держави, суспільства щодо створення сприятливих умов розвитку особистості дитини, таких, як:

- пробудження її творчих можливостей;

- вдосконалення природних здібностей;

- гуманізація способу мислення;

- інтелектуальний розвиток дитини.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про освіту» та на виконання:

- постанови Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 №14 «Про затвердження Міжгалузевої комплексної програми «Здоров’я нації» на 2002-2011 роки»;

- Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.05.2008 №731-р. «Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми «Здорова нація» на 2009–2013 рр.»;

- наказів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України:

- від 20.07.2011 №828 «Про затвердження Положення про Всеукраїнський конкурс – захист сучасної моделі навчального закладу «Школа сприяння здоров’ю» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.08.2011 за №3950/19688

- від 07.11.2011 №1260 «Про проведення Всеукраїнського конкурсу – захисту сучасної моделі навчального закладу «Школа сприяння здоров’ю» та утворення журі».

   Сучасне суспільство вимагає виховання самостійних, ініціативних, відповідальних громадян, здатних ефективно взаємодіяти у виконанні соціальних, виробничих і економічних завдань. Виконання цих завдань потребує розвитку особистісних якостей і творчих здібностей людини, умінь самостійно здобувати нові знання та розв'язувати проблеми, орієнтуватися в житті суспільства. Тому актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових компетенцій особистості.

Одна з ключових компетентностей – це здоров’язбережувальна. Усі ми хочемо бачити дитину здоровою, розумною, успішною. Але, на жаль, статистика стану здоров’я школярів сьогодні є досить невтішною. За даними Міністерства охорони здоров’я України 90% усіх дітей мають відхилення в загальному стані здоров’я. Із них 30% мають по два та більше захворювань. Велике занепокоєння викликає подальше зниження віку дітей, схильних до вживання алкоголю, тютюнопаління та наркоманії, зокрема, дітей 8-10 років.

Тож актуальною проблемою сьогодення є збереження здоров’я дітей та формування здорового способу життя як цінності.

Теоретичне обґрунтування проблеми.

Формування здоров’язбережувальної компетенції – це цілеспрямований і структурований процес, який охоплює формування мотивації до здоров’язбережувальної діяльності та регулярної рухової активності, засвоєння теоретичних знань і практичних умінь, підвищення фізичної підготовленості та функціональних можливостей

Основи здоров’я закладаються з дитинства, тож збереження, формування та зміцнення здоров’я кожної дитини є пріоритетним завданням суспільства, родини, навчального закладу. Для реалізації цього завдання особливо важливо сформувати у дитини відповідальне ставлення до власного здоров’я і знання про нього, здорові вподобання, інтереси, потреби та життєві звички.

Майбутнє людини значною мірою залежить від стану всіх складових здоров’я (фізична, соціальна, психічна, духовна), від уміння берегти здоров’я і життя за будь-яких життєвих ситуацій. Звідси випливає важливе завдання сучасної школи – сформувати в учнів потребу цінувати власне здоров’я і життя як найвищу індивідуальну та соціальну цінність.

Здоров’я є тією вершиною, на яку кожна людина сходить самостійно, тому будь-які прогалини у процесі формування в дитини відповідальності за власне здоров’я чи в пошуку ефективних шляхів його зміцнення можуть привести до втрати здоров’я покоління наших громадян.

Одне з найважливіших завдань сучасної школи – навчити дітей берегти і зміцнювати своє здоров’я.

У контексті зміцнення здоров’я чільне місце займають здоров’язберігаючі освітні технології, до яких належать всі педагогічні технології, які не шкодять здоров’ю і виховують культуру здоров’я. Дослідженнями доведено, що ефективність формування здорового способу життя прямо пов’язане з активним залученням учнів і батьків до здоров’язберігаючого навчального процесу.

Ключові компетентності:

1. Соціальні, пов’язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активними у прийнятті рішень, у суспільному житті, урегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні й розвитку демократичних інститутів суспільства;

2. Полікультурні, що стосуються розуміння несхожості людей, поваги до їхньої мови, релігії, культури;

3. Комунікативні, що передбачають оволодіння інформаційними технологіями, уміннями здобувати, критично осмислювати і використовувати різноманітну інформацію;

4. Саморозвитку та самоосвіти, пов’язані з потребою і готовністю навчатись як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті;

5. Компетенції, які реалізуються в прагненні й здатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності

Людина як феномен має атрибути (розум, совість тощо), які, в свою чергу, теж є феноменами.

Таким атрибутом є й здоров’я – багатомірний і водночас цілісний феномен взаємоузгодженої життєдіяльності людини.

Цей феномен може розглядатися як стан, явище і процес.

За онтологічним підходом, буття людини базується на оздоровчому імперативі, який має процесуальний характер.

Процесуальний ланцюг не обмежується лише збереженням і зміцненням здоров’я, бо розпочинається з моменту зародження людини на ембріональній стадії.

Саме тому повний ланцюжок процесів, які відбуваються у здоров’ї як феномені, нині має такий вигляд: формування, збереження, зміцнення, використання (або споживання), відновлення та його передачі здоров’я через його фізичну, психічну, соціальну та духовні складові.

Гносеологічний аналіз дозволяє визначити суб’єкта (носія) здоров’я.

Суб’єктом здоров’я є:

1-людина;

2-група людей;

3-спільнота;

4-суспільство загалом.

Холістичний підхід підкреслює цілісність здоров’я та взаємозв’язок і взаємозумовленість усіх його складових – фізичної, психічної, соціальної та духовної.

За його допомогою усвідомлюється рівноправність усіх цих складових за умов гомеостазу (рівноваги) та їх ієрархізація при порушенні рівноваги в організмі людини та можливість саморегуляції як властивості живої (функціональної) системи.

Герменевтичний підхід дозволяє зрозуміти його цілісну сутність і сформулювати дедуктивне визначення здоров’я та його індуктивний ряд: здоров’я – цілісний і водночас багатомірний феномен взаємоузгодженої життєдіяльності людини.

Він розкривається через стани, явища і процеси фізичної, психічної, соціальної та духовної складових здоров’я людини, групи людей, спільноти та суспільства загалом.

Основні ознаки здоров’язбережувальної компетентності як ключової.

Поліфункціональність : ця компетентність дозволяє вирішувати проблеми здоров’язбереження людини, групи людей, спільноти та суспільства у просторі всіх чотирьох складових здоров’я – фізичній, соціальній, психічній та духовній.

Надпредметність і міждисциплінарність: інформація про здоров’я має місце в усіх ланках неперервної валеологічної освіти ( дошкілля , шкільна ланка, додипломна, післядипломна, освіта для дорослих).

Багатовимірність: зумовлена сутністю здоров’я людини як багатомірного і цілісного феномена.

Забезпечення широкої сфери розвитку особистості: вивчення шляхів і засобів формування, збереження, зміцнення, використання, відновлення та його передачі здоров’я, особливо її духовної складової, має особистісне спрямування.

Вчитель може не тільки навчити дитину дій, що приведуть до формування певних переконань щодо здорового способу життя, а й опосередковано вплинути на її родину. І працювати потрібно не стільки з дитиною, скільки з усією сім’єю.

Кожна інформація та кожна вправа мають чітко визначену мету. Цікавим є те, що вже учні початкової школи на своєму рівні активно впроваджують метод «рівний – рівному» в неформальному довірливому спілкуванні з однолітками. Вони не тільки передають інформацію, що зацікавила їх, а й впевнено переконують друзів, чому не можна самому ходити вечорами, контактувати з незнайомцями, чому куріння шкідливе тощо.

У будь-яких соціально-економічних і політичних ситуаціях життя і здоров’я визначаються як найвищі людські цінності, бо саме вони є показником цивілізованості суспільства, головним критерієм ефективності діяльності всіх його сфер.

Як відомо, структурними складовими здоров’я є:

·           фізичне здоров’я, що розглядається як поточний стан функціональних  органів і систем організму;

·           психічне здоров’я – стан психічної сфери людини, який характеризується загальним душевним комфортом, що забезпечує адекватну регуляцію поведінки;

·           соціальне здоров’я – система цінностей, настанов і мотивів поведінки в соціальному середовищі.

В основних орієнтирах виховання учнів 1-11 класів зазначено, що сучасний зміст виховання дітей та учнівської молоді в Україні – це науково обґрунтована система загальнокультурних і громадянських цінностей, яка, зокрема, включає:

Ціннісне ставлення до свого фізичного "Я" - це вміння особистості оцінювати свою зовнішність, тіло будову, поставу, розвиток рухових здібностей, фізичну витривалість, високу працездатність, функціональну спроможність, здатність відновлювати силу після фізичного навантаження, вольові риси, статеву належність, гігієнічні навички, корисні звички, стан свого здоров'я та турбуватися про безпеку власної життєдіяльності, вести здоровий спосіб життя, активно відпочивати.

Ціннісне ставлення до свого психічного "Я" передбачає вихованість у дітей та учнівської молоді культури пізнання власного внутрішнього світу - думок, переживань, станів, намірів, прагнень, цілей, життєвих перспектив, ідеалів, цінностей, ставлень. Важливо навчити зростаючу особистість сприймати себе такою, якою вона є, знати свої позитивні і негативні якості, сприяти формуванню у неї реалістичної Я-концепції, готовності та здатності до самовдосконалення, конструктивної самокритичності.

Ціннісне ставлення до свого соціального "Я" виявляється у таких ознаках: здатності орієнтуватися та пристосовуватися до нових умов життя, конструктивно на них впливати; визначенні свого статусу в соціальній групі, налагодженні спільної праці з дорослими та однолітками; вмінні запобігати конфліктам, справедливому і шляхетному ставленні до інших людей; позиції активного суб’єкта громадянського суспільства, який може і має впливати на долю країни.

Психічна складова здоров’я визначає розвиток людини як особистості, забезпечує її душевне благополуччя. Психічне здоров’я розкривається через розвиток основних функцій психіки людини. Врахування особистісного чинника в навчальному процесі відіграє велику роль.

Слід використовувати різноманітні методи і прийоми для виховання в учнів поваги до себе й до інших людей, віру у свої можливості і здібності, прагнення бути здоровими, а головне – бажання жити і радіти життю.

Психічна складова тісно пов’язана з соціальною. Соціальну складову здоров’я є ефективною взаємодію дитини із соціальним середовищем. І в основі її лежить адаптованість дитини до життя в соціумі. І це значною мірою залежить від нас, дорослих. Часом батьки, купуючи дітям комп’ютерні ігри, «переселяють» дітей у віртуальний світ, і дитина приходить до школи, не маючи навичок взаємодії з іншими дітьми та дорослими. І найголовніше завдання вчителя – залучити цю дитину до дитячої спільноти, дати їй зрозуміти, що її люблять, поважають, що навколо друзі. Для того, щоб сформувати в учнів життєві навички, спрямовані на здоровий спосіб життя, намагаюсь створити умови для спілкування дітей. Дуже доречні в цій ситуації ранкові зустрічі. На них учні вчаться спілкуватися; більше дізнаються один про одного, вчаться слухати і чути, висловлювати свою думку та поважати думку іншого, приймати рішення та аргументувати свій вибір.

За час роботи з учнями вироблені певні правила, які допомагають сформувати позитивну самооцінку дитини:

1. Хвалити дитину за старанність так само, як за досягнення.

2. Дати зрозуміти, що старанність і наполегливість важливіші за результат.

3. Допомогти дітям ставити перед собою реальні цілі.

4. Критикувати не саму дитину, а вчинки. Наприклад, дитина вилізла на високе дерево, казати не: «Куди ти поліз? Ану зліз негайно!». А: «Ти сміливий хлопчик. Але ти можеш впасти і розбитися. Не роби більше цього».

5. Дати дитині відчути справжню відповідальність. Кожна дитина має певні обов’язки в класі. Вона відчуває себе членом команди.

6. Часто говорити своїм учням про те, що вони гарні, добрі, чуйні, мужні, справжні друзі. І вони стають такими.

Намагаюся розвинути в дітей віру в себе, впевненість. Вчити цінувати індивідуальність у людях. І дуже допомагають у цьому презентації сімейних газет. До цієї роботи долучається вся родина.

На уроках з «Фізичного виховання» та «Основ здоров’я», під час екскурсій, використовуючи міжпредметні зв’язки, розповісти дітям про те, як берегти своє здоров’я, що таке здоровий спосіб життя, як діяти в ситуації, що загрожує здоров’ю та життю людини, спираючись на власний досвід дітей.

Духовна складова здоров’я є своєрідною вершиною, яка збирає все найкраще в людині, завдяки чому людина стає особистістю. І на цю складову особливо великий вплив мають батьки. Саме тут формуються сімейні цінності. Багато уваги духовному здоров’ю приділяю на уроках громадянської освіти, виховних годинах, присвячених мистецтву, культурі, історії.

Фізична, психічна, соціальна, духовна складові здоров’я тісно пов’язані між собою. І їх належний розвиток є підґрунтям для формування здорового способу життя та ціннісних орієнтацій. На уроках та в повсякденному житті дуже часто розповідаю учням про чинники, що впливають на їхнє здоров’я. Вони самостійно визначають дії, які потрібно виконувати, щоб бути здоровим. Слід намагатись донести до кожного, що здоров’я – це право, дане нам від народження. І це право захищене державою. Основне, що повинні зрозуміти діти, це те, що вони мають право бути здоровими та жити у вільному від наркотиків та насильства світі. А відповідальність за реалізацію цього права лежить і на них, і на найближчих дорослих.

В основі формування компетентностей , щодо здорового способу життя лежить звичайний дитячий інтерес. «Як зробити так, щоб дітям було цікаво вчитися?» Це питання я задаю собі щоразу. Переконана, що різноманітні форми, методи та прийоми активного навчання – мозковий штурм, робота в парах, мозаїка, карусель, галерея, кутки – шлях до успіху в роботі з дітьми.

Принцип активного навчання забезпечує інтерес дітей до знань, запобігає перевтомі. За допомогою активних методів навчання діти отримують важливу для себе інформацію, що сприяє формуванню знань, умінь та навичок щодо здорового способу життя та позитивного уявлення про себе, через визнання сильних якостей своєї особистості, співчуття та поваги до інших людей, визнання поведінки, яка вважається прийнятною в суспільстві, визначення цінностей.

Здоров’я дітей та юнацтва – найголовніша цінність суспільства, держави і навчальних закладів освіти, головним завданням і метою діяльності яких є збереження та зміцнення здоров’я підростаючого покоління.

Т.Андрющенко, Є.Дорошенко, І.Звєрєв, Р.Клопов, О.Ковальова, В.Лях, Т.Нікіфорова, В.Пащенко та інші, які досліджували здоров’язбережувальний аспект в освіті й особливості його організації в системі навчання. Проблемі збереження здоров’я дітей молодшого шкільного віку, присвятили свої дослідження: Н.Бібік, А.Борисенко, І.Брехман, О.Ващенко, М.Гончаренко, О.Дубогай, І.Дубровіна, Н.Кацур, С.Кондратюк, А.Маслоу, О.Московченко, В.Оржеховська, О.Савченко, С.Свириденко та інші.

Т.Бойченко визначає здоров’язбережувальну компетентність як ключову та пропонує такі її ознаки:

- поліфункціональність: ця компетентність дозволяє вирішувати проблеми здоров’язбереження людини, групи людей, спільноти та суспільства в просторі всіх чотирьох складових здоров’я – фізичної, соціальної, психічної та духовної;

- надпредметність і міждисциплінарність: інформація про формування, збереження, зміцнення, використання (або споживання), відновлення та передача здоров’я має місце в усіх ланках неперервної валеологічної освіти   (дошкілля ,  шкільна ланка, додипломна, післядипломна, освіта для дорослих);

- багатовимірність: зумовлена сутністю здоров’я людини як багатомірного і цілісного феномена. Забезпечення широкої сфери розвитку особистості: вивчення шляхів і засобів формування, збереження, зміцнення, відновлення та передача здоров’я, особливо його духовної складової, має особистісне спрямування.

О.Ващенко здоров’язбережувальну компетентність розглядає як процес, що складається з трьох етапів, які відрізняються один від одного як специфічними завданнями, так і особливостями методики.

Перший етап – початкове ознайомлення з основними поняттями та уявленнями, спрямований на формування в учнів елементарних знань про складові здорового способу життя: уявлення про елементарні правила збереження здоров’я; виконання норм здоров’язбереження (на рівні первісного вміння); мотивацію до ведення здорового способу життя.

Другий етап – поглибленого вивчення, зосереджений на повноцінному розумінні основ здорового способу життя учнів та вказує на рішення наступних завдань: уточнення уявлень про основи здоров’язбереження; досягнення свідомого виконання елементарних правил збереження та зміцнення здоров’я; формування практичних знань, умінь, навичок, необхідних у повсякденному житті.

Третій етап – закріплення знань, умінь і навичок збереження та зміцнення здоров’я та їх подальшого вдосконалення, передбачає формування вміння зберігати здоров’я та перевести це у звичку, що буде використовуватися в повсякденному житті. Цей етап вирішує такі завдання: досягнення стабільності та автоматизму під час застосування правил збереження здоров’я; досягнення виконання правил збереження здоров’я відповідно до вимог їх практичного виконання; забезпечення варіативного використання правил здорового способу життя залежно від конкретних практичних умов.

Зважаючи на це, ми схильні вважати, що сучасне суспільство вимагає виховання самостійних, ініціативних, відповідальних громадян, здатних ефективно взаємодіяти у виконанні соціальних, виробничих і економічних завдань. Виконання цих завдань потребує розвитку особистісних якостей і творчих здібностей людини, умінь самостійно здобувати нові знання та розв'язувати проблеми, орієнтуватися в житті суспільства. Тому актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових компетенцій особистості.

Наукова достовірність досвіду.

Аналіз спеціальної літератури виявив, що суть поняття «здоров’язберігаюча компетентність» досліджена недостатньо, а також немає одностайності в його небагато чисельних трактуваннях, що пояснюється полі функціональним характером даного терміну. Серед складових ключових компетентностей, що мають стосунок до проблеми збереження та зміцнення здоров’я людини, науковці Д.Воронін, І.Зімняя, В.Сергієнко виділяють компетентність здоров’язбереження. Тому ми схильні вважати, що здоров’язберігаюча компетентність – це готовність самостійно вирішувати завдання, пов’язані з підтримкою, зміцненням та збереженням здоров’я, як свого, так і оточуючих.

Відомо, що більшу частину доби дитина проводить у школі. Тож основним завданням процесу навчання є не тільки навчити, сформувати певні вміння та навички, розвинути творчий потенціал, а й максимально зберегти здоров'я учнів. Слід зазначити, що досягнення педагогічного ефекту в розвитку здров’язбережувальних компетентностей можливе за умови залучення учнів до інтегративного світорозуміння; формування стійкої мотивації на здоровий спосіб життя; формування в учнів потреби в турботі про майбутнє; формування особистісних якостей.

Враховуючи той факт, що в поняття «компетентність» закладено глибокі знання певної галузі науки, під здоров’язберігаючою компетентністю ми розуміємо інтегративну якість самого викладача, на якого покладена складна системна організація та взаємодія і взаємопроникнення мотиваційного, когнітивного і діяльнісного компонентів, ступінь сформованості яких відображає готовність і здатність вчителя до збереження та зміцнення фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я – свого та оточуючих.

Звичайно, вирішення проблеми здоров'я дітей потребує пильної уваги всіх зацікавлених у цьому: педагогів, медиків, батьків, представників громадськості. Але особливе місце та відповідальність в оздоровчій діяльності відводиться освітній системі, яка повинна і має всі можливості для того, щоб зробити навчально-освітній процес здоров'язбережувальним. І в цьому випадку мова йде вже не просто про стан здоров'я сучасних школярів, а про майбутнє України, створення здоров’язберігаючого освітнього простору.

Інтеграція України в європейський та світовий освітній простір обумовила необхідність переглянути деякі підходи до навчання школярів, проаналізувати фактори, що гальмують підвищення якості та формування життєспроможності особистості. У Національній доктрині розвитку освіти одним із пріоритетних напрямків державної політики в галузі освіти є пропаганда здорового способу життя. Стародавній лікар і філософ Авіцена стверджував: «Головним скарбом життя є здоров’я, і щоб його зберегти, потрібно багато що знати».

Варто зазначити, що школярі близько 80% часу проводять сидячі. Тривале сидіння спричиняє зменшення працездатності всього організму, особливо мозку: знижується увага, слабшає пам'ять, погіршується координація рухів. У малорухливих дітей порушується постава: розвивається сутулість і сколіоз. Тому я вважаю, що гіподинамія-зниження рухової активності, негативно впливає на здоров’я школярів. Значне навчальне навантаження в школі та вдома; нераціональне харчування, недотримання режиму сну, навчання, відпочинку – все це не сприяє правильному розвитку дитини, зміцненню її здоров’я. Тому я переконана, що за роки навчання в школі учні мають здобути глибокі, різнобічні знання про здоров’я людини з різних галузей науки, що є підґрунтям для формування умінь і навичок, які допомагають людині підтримувати власне здоров’я.

Відомо, що на здоров’я людини впливають такі чинники як спосіб життя, екологія, генетична схильність, охорона здоров’я. Тому у своїй роботі вчитель повинен намагатися навчити дітей берегти здоров’я, любити навколишнє середовище, людей, Батьківщину, відчувати красу, виховувати духовність через удосконалювання свідомості, розвиток культури, морально-етичних норм поведінки й усвідомлення краси.

«Турбота про здоров’я – це найважливіша праця вихователя. Від життєдіяльності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра у власні сили…»

В.Сухомлинський

Наукова достовірність досвіду.

Здоров’язбережувальна компетентність - здатність учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей. Це комплекс знань, умінь, ставлень та цінностей, які спрямовані на збереження й укріплення здоров'я – свого та оточуючих, на уроках та в позаурочній діяльності.

Ця компетентність включає в себе:

§   уявлення і поняття про здоров’я, здоровий спосіб життя та безпечну поведінку;

§   усвідомлення здоров’я як вищої життєвої цінності;

§   взаємозв’язок організму людини з природнім і соціальним оточенням;

§   удосконалення фізичної, соціальної, психічної та духовної складових здоров’я;

§   дбайливе ставлення до свого здоров’я.

Діяльність учителя на кожному уроці фізичної культури повинна бути орієнтована на формування в дітей стійкої позиції, що передбачає визначення цінності здоров'я, почуття відповідальності за збереження й зміцнення власного здоров'я, поглиблення знань, умінь та навичок, пов'язаних з усіма складовими здоров'я (фізична, соціальна, психічна, духовна). Формування в учнів компетентного ставлення до власного здоров'я неможливе без реалізації всіх складових здоров'я

Практика показує, що процес формування свідомого ставлення до власного здоров'я потребує обов'язкового поєднання інформаційного й мотиваційного компонентів із практичною діяльністю учнів, що сприятиме оволодінню дітьми необхідними здоров'язберігаючими вміннями і навичками.

Значна увага приділяється набуттю елементарних знань з фізичної культури, гігієни, основ здоров’я та здорового способу життя; формуванню навичок самостійних занять фізичними вправами, розвитку фізичних якостей, корекції постави, профілактики травматизму; вихованню бережливого ставлення до свого здоров’я і здоров’я оточуючих як найвищої соціальної цінності особистості; розвитку кондиційних якостей (сили, швидкості, витривалості, гнучкості) та координаційних здібностей (швидкості перешикувань, узгодження рухових дій, здатності до довільного розслаблення м’язів, вестибулярної стійкості).

Ставлення учнів до свого здоров'я, за думкою більшості спеціалістів, є основою здоров'язбереження, так як через мотивацію цього ставлення можна здійснити ціннісно орієнтовану діяльність дітей та підлітків по збереженню та зміцненню власного здоров'я. У зв'язку з цим пропаганда здорового способу життя через фізичне виховання засобами уроків є складовою у розв'язанні проблеми здоров'язбереження.

У роботі вчитель фізичної культури повинен намагатися сприяти розвитку здоров’язбережувальних  компетентностей учнів та формувати уміння і навички для збереження здоров’я і життя дітей. А саме: свідомого ставлення до свого здоров’я, оволодіння основами здорового способу життя, навичками безпечної поведінки для здоров’я людини.

Ефективність позитивного впливу на здоров'я школярів різних оздоровчих заходів визначається не хаотичністю методів, а системною роботою за всіма напрямками.

Формування компетентностей відбувається на уроці фізичної культури. Саме на уроці йде навчання, у процесі якого формуються здоров’язберігаючі вміння і навички. Завдання уроків сприяти розвитку компетентностей дбайливого ставлення до свого здоров’я, здоров’я людей, що оточують, умінню спілкуватися з рідними, друзями, однокласниками, дбати про їх здоров’я. На уроках і у виховній роботі впроваджувати інтерактивні, нестандартні форми роботи.

Уроки фізичної культури у школі мають бути цікавими, веселими, захоплюючими. Обов’язковою складовою частиною уроку фізичної культури у початкових класах є проведення рухливих ігор та естафет, які сприяють створенню гарного настрою, зміцненню здоров’я, виховують в учнів найкращі риси характеру, розвивають інтелект, є важливим засобом реалізації міжпредметних зв’язків у процесі фізичного виховання школярів.

Фізкультхвилинки, музичні паузи, релаксаційні, динамічні вправи дозволяють знімати стан утомленості на уроці, ослабити психологічну напруженість, викликану інтенсивністю занять і просто дати дитині можливість порухатися. На перервах з учнями проводити рухливі ігри на спеціально обладнаних майданчиках та гімнастичному залі. За сприятливих погодних умов уроки фізичної культури проводяться на природі. Ефективним є навчання здорового способу життя не лише на уроках, а і в позаурочний час. Проведення позакласних заходів: гуртків, спортивних змагань та свят, днів здоров’я.

Турбуватися професійно – означає бути готовим до використання педагогічних методів у відповідності до сучасних медико-біологічних уявлень про ріст і розвиток організму та вплив чинників довкілля на здоров’я дитини, а також правильно організовувати, реалізовувати та контролювати хід діяльності, спрямованої на збереження здоров’я. Суттєвою умовою в роботі з учнями є готовність педагога власним прикладом показувати переваги здорового способу життя та його значення в становленні успішної людини.

Пріоритетність здоров’язбережувальної функції школи постійно утверджував В.Сухомлинський. Адже в педагогічній діяльності Василя Олександровича завжди порушувалася проблема фізичного розвитку і здоров’я дітей. Він зазначав: «…Турбота про здоров’я – це найважливіша праця вихователя.  Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили. Якщо виміряти всі мої турботи і тривоги про дітей протягом перших чотирьох років навчання, то більша половина їх – про здоров’я. Турбота про здоров’я неможлива без постійного зв’язку із сім’єю. Переважна більшість бесід з батьками, особливо в перші два роки навчання дітей у школі, – це бесіди про здоров’я малюків».

Навчити зберегти та зміцнити здоров’я учнів вихователю допомагає вміння використовувати здоров’язбережувальні технології. Вітчизняні та зарубіжні науковці вважають, що під здоров’язбережувальними освітніми технологіями в широкому розумінні цього слова необхідно розуміти всі педагогічні технології, які не шкодять здоров’ю учнів.

Наявність елементів новизни та оригінальності.

Розглядаючи здоров’я дітей із чотирьох найважливіших аспектів (фізичного, духовного, психічного і соціального) я і розробила систему заходів, що спрямовані на формування здоров’язберігаючої компетентності. Проводяться здоров’яукріплюючі хвилинки, які називаються "паузами збереження, розвитку і зміцнення фізичного, психічного, духовного та соціального здоров’я", застосовуються комплекси вправ, спрямовані на зміцнення і підтримку м’язів, органів дихання, зору...

Формування навичок здорового способу життя я реалізую через спортивні години («Веселі старти», «Спортивні розваги», «Спортивні свята», «Олімпійськими шляхами до здорового майбутнього», «Козацькі забави» та ін.). Всі виховні заходи мають бути цікавими, веселими, захоплюючими. Це сприятиме створенню гарного настрою, зміцненню здоров’я, виховуватиме в учнів найкращі риси характеру, розвиватиме інтелект.

Уміння і навички, що стосуються здорового способу життя і безпеки життєдіяльності, потребують багаторазового вправляння, тому в організації їх застосовування на практиці мають переважати практичні вправи і ігрові ситуації, індивідуальна й групова діяльність. Бажано практикувати заучування приказок та прислів’їв про здоров’я. Обов’язковим є зв'язок із життєвим досвідом дітей, урахування умов, в яких вони перебувають удома.

Процес навчання в умовах здоров'язбережувальної педагогіки складається з трьох етапів, які відрізняються один від одного як специфічними завданнями, так і особливостями методики.

Перший етап – етап початкового ознайомлення з основними поняттями та уявленнями. Його мета – сформувати в учнів елементарні уявлення про основні поняття здоров’я , уявлення про елементарні правила збереження здоров'я; досягти виконання елементарних правил здоров'язбереження (на рівні первісного вміння); створити мотивацію до ведення здорового способу життя.

Другий етап – етап поглибленого вивчення. Його мета – сформувати повноцінне розуміння основ здорового способу життя. Основними завданнями цього етапу є: уточнити уявлення про елементарні правила здоров'язбереження; досягти свідомого виконання елементарних правил збереження та зміцнення здоров'я; сформувати практичні знання, уміння, навички, необхідні у повсякденному житті.

Третій етап – етап закріплення знань, умінь і навичок збереження та зміцнення здоров'я та їх подальшого вдосконалення. Мета – вміння зберігати здоров'я та перевести це в навичку, що буде використовуватися в повсякденному житті. Основними завданнями цього етапу є: досягти стабільності та автоматизму при застосуванні правил збереження здоров'я; досягти виконання правил збереження здоров'я відповідно до вимог їх практичного виконання; забезпечити варіативне використання правил здорового способу життя в залежності від конкретних практичних умов.

Завдання кожного з означених етапів можуть вирішуватися як одночасно, так і послідовно, оскільки вони всі тісно взаємопов'язані. З погляду позитивного впливу на здоров'я учнів найбільш доцільними є наступні технології.

До них належать такі методи як фітбол-гімнастика та степ-аеробіка.

Фітбол - гімнастика − включає виконання певних гімнастичних вправ. Вони допомагають створити позитивну емоційну атмосферу, викликати у дітей інтерес до виконання фізичних вправ і рухів. Спільна робота рухового, вестибулярного, зорового і тактильного аналізаторів, що включаються при виконанні вправ з м’ячем, підсилює якість виконання рухів. Рухові дії зміцнюють м’язи спини й черевного пресу, але головне, формують навички правильної постави та рухової активності. Крім того, така діяльність сприяє вдосконаленню функцій рівноваги і рухового контролю, а також зміцненню та розслабленню м’язів і можуть бути використані для тренування серцево-судинної та дихальної систем.

Степ-аеробіка – тренування, в основу якого покладено різні способи спуску та підйому на спеціальну степ-платформу. Під час цих занять покращується вентиляція легенів, поступово формуються навички правильного дихання під час рухів. Ці заняття підходять для дітей різних вікових груп і різного рівня підготовленості. При регулярному виконанні вправ фітбол-гімнастики та степ-аеробіки у учнів формуються навички рухової активності, вміння чергувати розумову та фізичну активність, позитивне ставлення до занять активними видами діяльності тощо.

Також я використовую здоров’язбережувальні технології для формування життєвих навичок, що сприяють соціальному здоров’ю.

При впровадженні цього виду технологій доцільно скористатися таким методом як казкотерапія особливо для учнів 5- 6 класів. У казкових сюжетах відображаються особистісні та суспільні конфлікти людей, гармонійно поєднується реальне і фантастичне. Казкотерапія спонукає дітей проводити паралелі між казковими ситуаціями і реальним життям людей, аналізувати проблеми казкових героїв і шукати способи їх розв’язання. Сюжети пропонованих казок передбачають можливість зміни поведінки героїв у кращій бік, а також наявність ситуацій вибору, які потребують від них правильного рішення. Через казку дитина вчиться бачити та розуміти свої проблеми і, перевтілюючись у казкового героя, розповідати про власні почуття та переживання. Використання у роботі з учнями елементів казкотерапії сприяє формуванню у них уміння слухати, чітко висловлювати свої думки, співчувати, допомагати іншим, розв’язувати конфлікти, адекватно реагувати на життєві ситуації, налагоджувати соціальні контакти тощо. Це має величезний вплив на формування у дітей компетентності у сфері соціального здоров’я. До здоров’язбережувальних технологій для формування життєвих навичок, що сприяють духовному та психічному здоров’ю використовую  кольоротерапію та сміхотерапію.

Кольоротерапія – ефективний метод впливу кольором на організм людини з метою відновлення і збереження його нормальної життєдіяльності. Яскраві кольори приваблюють учнів. Вони дають можливість почувати себе комфортно. Кожний колір випромінює свою енергію і впливає на розумовий, духовний і фізичний стан дітей. Під час проведення кольоротерапії у дітей формується уявлення про оздоровчий вплив кольорів на організм, створюються умови для використання на практиці отриманих знань.

Сміхотерапія − сприяє виникненню позитивних емоцій, зміцненню імунної системи, внутрішніх органів та системи кровообігу, покращенню кровопостачання мозку. Сміх є своєрідним механізмом захисту мозку учня від стресів. Він допомагає зняти напруження з 80 груп м’язів, підняти настрій, позитивно впливає на фізичний розвиток дітей. Сміх рівнозначний прогулянці лісом чи кисневому коктейлю. У процесі сміхотерапії, під час проведення «хвилинок-веселинок», веселих розваг, гуморин, свят сміху, які викликають позитивні емоції, діти усвідомлюють, що сміх − це здоров’я. Елементи сміхотерапії корисно застосовувати під час проведення фізкультхвилинок, фізкультпауз, на перервах між заняттями, на прогулянках тощо.

Використання на уроках фізичної культури  елементів кольоротерапії та сміхотерапії сприяє формуванню в учнів  позитивного ставлення до себе, інших людей, до життєвих перспектив та ситуацій; умінню правильно виражати свої почуття, контролювати прояви гніву; зосереджуватися на досягненні мети.

Найважливішою метою впровадження здоров’язбережувальних освітніх технологій в освітній процес є формування, збереження і зміцнення здоров’я учнів. Саме на це повинні в значній мірі бути скеровані зусилля навчальних закладів, завданням яких перш за все має бути забезпечити кожному учню високий рівень здоров’я, сформувати в нього здоров’язбережувальні компетентності.

Характеристика досвіду за інноваційним потенціалом

За інноваційним потенціалом цей досвід є комбінаторним.

Провідна ідея досвіду: на  уроках фізичної культури  підвищення якості освіти, заохочення учнів займатися фізичною культурою та спортом, підвищення фізичної досконалості, використання здоров’язбережувальних технологій, формування здоров’язбережувальної компетентності.

Використання прийомів, які мотивують активну діяльність учнів на уроці фізичної культури, забезпечують усвідомлене засвоєння учнями навчального матеріалу, збагачують руховий досвід учнів .

Важливим є те, що напрацьовані форми і методи роботи формування життєвих навичок передбачають широке використання інтерактивних методів навчання: моделювання ситуацій, рольові ігри, дискусії, бесіди, дебати, вікторини, квести . Особливого значення набуває уміння школярів самостійно здобувати, розширювати, оновлювати знання.

Практика показує, що процес формування свідомого ставлення до власного здоров'я потребує обов'язкового поєднання інформаційного й мотиваційного компонентів із практичною діяльністю учнів, що сприятиме оволодінню дітьми необхідними здоров'язберігаючими вміннями і навичками. Тому, значна увага приділяється набуттю елементарних знань з фізичної культури, гігієни, основ здоров’я та здорового способу життя; формуванню навичок самостійних занять фізичними вправами, розвитку фізичних якостей, корекції постави, профілактики травматизму; вихованню бережливого ставлення до свого здоров’я і здоров’я оточуючих як найвищої соціальної цінності особистості; розвитку кондиційних якостей (сили, швидкості, витривалості, гнучкості) та координаційних здібностей (швидкості перешикувань, узгодження рухових дій, здатності до довільного розслаблення м’язів, вестибулярної стійкості).

Робота щодо формування здоров’язбережувальної компетенції особистості не обмежується проведенням уроків фізичної культури з використанням здоров’язберігаючих технологій, конкурсів, оздоровчими заходами, вона органічно пов’язана із всією навчально-виховною системою школи, що і сприяє покращенню здоров’я дітей, а гарні показники здоров’я дітей підвищують ефективність освітнього процесу.

Практична значущість досвіду.

Матеріали досвіду репрезентовані на засіданні методичного об’єднання  вчителів фізичної культури Шевченківського району під час проведення майстер-класу «Формування здоров’язбережувальної компетентності в учнів середньої школи на уроках фізичної культури ».

Результативність

Результативність впровадження досвіду полягає по-перше, у тому, що досвідом користується багато вчителів, учнів, по-друге, досвід мотивує  вчителів фізичної культури загально-освітньої школи №63 ,вчителів  Шевченківського району та міста Запоріжжя до використання здоров’язбережувальних технологій у своїй роботі , по-третє, цей досвід надає можливість підвищити рівень навчальних досягнень учнів, полегшити їх соціальну адаптацію, формувати установу на здоровий спосіб життя, що підтверджено високим рівнем навчальних досягнень учнів школи.

Можливість творчого наслідування досвіду іншими

Матеріали досвіду репрезентовані на засіданні методичного об’єднання  вчителів фізичної культури Шевченківського району під час проведення майстер-класу «Формування здоров’язбережувальної компетентності в учнів середньої школи на уроках фізичної культури ».

Перелік використаної літератури

1.        Пилипишин О.І. Історія розвитку проблеми здоров’язбереження молоді / О.І. Пилипишин // Філософія, методологія, психолого-педагогічні аспекти формування культури здоров’язбереження : збірник тез науково-методологічного семінару кафедри філософії та суспільних дисциплін ТДМУ імені І. Я. Горбачевського. – Тернопіль : Вектор, 2013. – С. 43-49.

2.        Мельничук І.М. Теоретичні основи здоров’язбереження / І.М. Мельничук // Філософія, методологія, психолого-педагогічні аспекти формування культури здоров’язбереження : збірник тез науково-методологічного семінару кафедри філософії та суспільних дисциплін ТДМУ імені І. Я. Горбачевського. – Тернопіль : Вектор, 2013. – С. 5-7.

3.        Новий тлумачний словник української мови. Том 1 (А-К) / уклад. В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. – К. : Аконіт, 2001. – 928 с.

4.        Соболевский В.В. Азбука здоров'я: правила эксплуатації організма / В.В.Соболевский. – Днепропетровск : Монолит, 2003. – 95 с.

5.        Булич Е.Г. Здоровье человека: Биологическая основа жизнедеятельности и двигательная активность в её стимуляции / Е.Г. Булич, И.В. Муравов. – К. : Олимпийская литература, 2003. – 414 с.

6.        Словник основних термінів і понять з превентивного виховання / Під заг. ред. доктора пед. наук, професора Оржеховської В.М. / ТзОВ “ Терно-граф, Тернопіль. – 2007. – 200 с.

7.        Свириденко С. Навчаємо бути здоровими: позакласна робота: 5-9 кл. / С. Свириденко. – К.: Шк. Світ, 2007. – С. 107-111.

8.        Бойченко Т. Валеологія – мистецтво бути здоровим / Т. Бойченко // Здоров’я та фізична культура. – 2005. – №2. – С. 1-4.

9.        Ващенко О. Готовність вчителя до використання здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховному процесі / О. Ващенко, С. Свириденко // Здоров’я та фізична культура. – 2006. – №8. – С. 1-6.

10.    Чернишов О.І. Стратегічні напрямки здоров’язбереження в освіті / О.І. Чернишов // Здоров’я через освіту. Матеріали міжгалузевої регіональної науково-практичної конференції, 22квітня 2009 року. – Т. 1. – С. 13.

11.    Демінська Л.О. Аналіз змісту і умов використання здоров’язберігаючих технологій у системі загальноосвітніх шкіл / Л.О. Демінська // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – 2010. – № 11. – С. 23-26.

12.    Постанови та розпорядження кабінету міністрів України 45/2006 від 8-15 листопада 2006 р. № 1594 – К.: Український інформаційно-правовий центр, 2006. – №1. – С. 51-74.

13.    Закон України “Про освіту” // Зібрання законодавства України. Звід законів України. – К.: Український інформаційнонравовий центр, 2017. – №3. – С. 35-73.

14.    Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті // Педагогічна газета. – 2001. – № 7.

15.    Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу / В.О. Сухомлинський // Педагогіка: хрестоматія / Уклад.: А.І.Кузьмінський, В.Л.Омеляненко. – К. : 2003. – 700 c.

         Додатки

Вправи-ігри казкотерапії

№1 «Сірий вовк і золота рибка»

Для даної гри необхідно три людини, які для початку повинні будуть назвати по одному казковому персонажу. Ці назви потрібно буде записати на дошці і затвердити. Потім кожен учасник придумує коротку презентацію обраного персонажа (нехай розповість, з якої він казки і т.п.).

Далі ведучий просить придумати казку, в якій одночасно могли б брати участь всі персонажі. Для цього вибирається один оповідач, решта дітей повинні допомагати йому своїми питаннями та проханнями уточнити. Якщо вам би хотілося, щоб всі учасники склали за казкою, то тоді необхідні зошити, в які казки будуть ними записуватися. У кімнаті має бути в цей час тиша. Після діти по черзі читають вголос свої твори.

Ця вправа підійде для розвиваючих занять з дітьми у віці від 10 до 11 років. У колі сім’ї для такої гри обмежень у віці немає.

№2 «7 чарівних слів»

Для початку можна використовувати всього три слова, а потім, поступово збільшуючи кількість перейти до семи словами.

Кількість гравців не обмежена. Всі вони разом повинні будуть придумати три слова, які на їх погляд повинні бути присутніми в справжніх казках. Слова в підсумку повинні бути записані на дошці, а потім кожен учасник повинен скласти свою казку, використовуючи їх.

Якщо ви граєте всією сім’єю, то спробуйте розповісти казку спільними зусиллями. Безсумнівно, буде дуже цікаво і вам і дітям.

№3 «Шиворот-навиворіт»

Це можна сказати «стародавній» прийом психологів, який дозволяє дитині розвинути уяву.

Для гри потрібно учасникам вибрати одну просту і відому всім казку, у якої є чіткий сюжет. У результаті або кожен окремо, або спільно придумують казку навпаки. Наприклад. Усім відома «Червона шапочка» в даному випадку може виглядати так: Жив вовченя з татом в ліску. Одного разу посилає синок свого тата в місто, щоб провідати здорового дідуся, який планує вже в шостий раз одружитися, але в місті живе одна особа на прізвисько «Червона шапочка», з якою не можна спілкуватися. І т.д. »

Гра підійде для підлітків і цілком дорослим особам.

№ 4 «Начинка для пирога»

Для гри знадобитися два ведучих, які повинні «випекти 2 коржі», тобто вони вимовляють тільки першу і останню фразу для майбутньої казки. Фрази повинні бути абсолютно абсурдними.

Наприклад, 1 корж – «У четвер по проїжджій частині плентався людина з одним коником на нозі, хоча стояла моторошна спека»; 2 корж – «Дядечко Джек подивився у вікно і презирливо пирхнув. На дворі у футбол грали нестерпні хлопчаки .. ». Це більш складний варіант, який підійде для підлітків і дорослих.

Для дітей меншого віку може бути такий варіант: 1 корж – їхав автомобіль, 2 корж «У Снігуроньки жовта сукня». Або такий, 1 корж – на одному з островів прокинувся вулкан, що спав більше тисячі років; 2 корж – Саме через це наш Тузик поїхав до бабусі в село.

Учасники гри повинні придумати свою серединку казки, яка і буде «начинкою».

 

                                         СМІХОТЕРАПІЯ

Якою б справою не займалася дитина, головним завдання педагога або керівника гуртка є збереження її здоров’я. На сучасному етапі розвитку системи здоров'язберігаючих технологій педагогам пропонувалось багато вправ, спрямованих не лише на фізичний розвиток дитини, а й на врівноважений, здоровий психологічний стан.

Одним з малорозвинених напрямків здоров'язберігаючих технологій є напрямок вправ зі сміхом. Як це не дивно звучить, але саме «сміхові» вправи дозволяють виконати всі задачі здоров'язберігаючих технологій, які впроваджуються в навчальних закладах.

Проведені  дослідження показали, що сміх здатний стимулювати роботу серцевого м'яза, так само як фізичні навантаження і вправи, тому й загальний оздоровчий ефект однаковий. Приблизно 1 хвилина сміху на добу прирівнюється до 15 хвилин занять на велотренажері або 25 хвилинам катання на роликах. Доведено, що похмурі і сердиті люди страждають від інфарктів на 35% більше, ніж ті, хто багато сміється і життєрадісний. Тому подібну профілактику слід робити систематичною вже в дитячому віці. В цьому віці «сміхові» вправи для дітей є більш природними, ніж для дорослих людей, адже діти безпосередні і не соромляться сміятися над тим, що їм здається кумедним.

Корисний сміх і для легенів. Під час сміху людина робить більш глибокий і тривалий за часом, ніж видих, вдих. Тому «сміхові» вправи найкраще здатні збагатити організм киснем, очищають верхні дихальні шляхи від слизу, що скупчився. А кисень, необхідний дітям для кращого засвоєння навчального матеріалу. Сміх також прийде на допомогу тим, хто прагне дізнатися, як знайти упевненість в собі. Адже відомо, що страх і боязкість виникають тоді, коли людина дихає неглибоко і поверхово.  Позитивно вплив надає сміх на стан нашого імунітету. Під час сміху організм викидає на слизову дихальних шляхів антитіла, що захищають від різних інфекцій. Також сміх сприяє появі в організмі у великій кількості Т-лімфоцитів, які необхідні для боротьби з різними хворобами.

Крім усього іншого, сміх робить дитину щасливою. У дитини, що сміється, в організмі починають вироблятися ендорфіни, які називаються також гормонами щастя. Вони можуть дещо притупити душевну або фізичну біль. Тому сміх можна вважати і своєрідним ліками від стресу, болю та заподіяних кривд. В дитячому віці дуже важливо, щоб стреси та кривди не мали довгострокового впливу на організм. Інакше, в дитини буде занижена самооцінка, вона стане замкненою.

Варто зазначити, що ефективним вважається далеко не всякий сміх. Він повинен бути щирим і йти від душі. Як правило, здоровий сміх звучить як "ха-ха», а інші варіації реготу («хі-хі», «хо-хо» і т.п.) не роблять настільки позитивного впливу на організм.

Отже, сміх поділяється на:

·           сміх А (ха-ха) буде означати вислів задоволення і радості. Такий сміх є одним з різновидів здорового сміху;

·           сміх Е (хе-хе) вважається заздрісним і висловлює презирство і зловтіху;

·           сміх І (хі-хі) іронічний. Так сміються ті люди, яким є що приховувати;

·           сміх О (хо-хо) - у ньому вловлюється критика, сумнів і протест;

·           сміх У (ху-ху) висловлює прихований страх і боягузтво. Характерний для тих людей, які мають певні забобони і дуже бояться критики зі сторони.

Звичайно, впроваджувати «сміхові» вправи на уроках слід з урахуванням особливостей  предмету. Наприклад, на позакласному читанні ви можете запропонувати дітям уривок розповіді із кумедними пригодами, або гумореску. На уроці математики, у ролі приклада розв’язання задачі візьміть не звичайну, а задачу із смішним текстом. Загальною «сміховою вправою» для будь-якого уроку може стати кумедна фізкультхвилинка.

Що ж стосується, впровадження «сміхових» вправ на заняттях у гуртках, то  керівникам театральних, вокальних, танцювальних гуртків буде зробити це найлегше. Покажіть дитині смішний уривок танцю, клоунади, або «покорчіться» під час розпівки і ви оздоровити дитину без великих навантажень на її організм.  Взагалі, «сміхові» вправу можна поєднати із казко терапією, прочитавши дітям  розповідь із смішними пригодами.

Проходячи  «мовне мистецтво» дітей  також легко розсмішити, давши  завдання попрацювати над скоромовками.  У гуртках театрального напрямку «сміхові» вправи можуть бути закладені навіть в програму, так як гарний актор повинен вміти сміятися «за командою».

Вправи на сміхотерапію:

1. Встаньте, вдихніть і... посмійтеся! Вийшло? Ні? Ми дуже серйозні, тому нам так складно щиро розсміятися. Почувши веселий жарт, ми всього лише посміхнемося. А адже саме сміх, а не чергова посмішка, приносить максимум користі. Потренуйтеся - і ви навчитеся сміятися в будь-який момент.

2. Виконайте ще одну вправу - посміхніться і утримуйте посмішку. Хід думок і навіть настрій почнуть поліпшуватися - і ось вже ваша усмішка стане не награною, а справжньою.

3. В американських книгах можна знайти таку рекомендацію: «Встаньте перед дзеркалом і почніть корчити пики і показувати язик своєму відображенню! Сміх не змусить себе чекати! ». Напевно, такий спосіб не всім підходить, але ж у кожного з нас є щось, що викликає щирий сміх - такі собі «сміхотаблетки».

Це може бути улюблена комедія, смішні оповідання, збірники анекдотів чи відеозапису, на яких відображені сімейні свята. Зберіть для себе скриньку сміху та відкривайте її, коли це необхідно. Погане самопочуття, поганий настрій і депресія відступлять під натиском радісного сміху! Смійтеся на здоров'я!

Гуморески

«Дивний школяр»

Двох онуків дід старий Посадив на руки Та й розказує казки, Слухають онуки. Раптом менший запитав: — А скажіть, дідусю, Ви ходили в перший клас? — Та ходив, Павлусю. — От був номер! — малюки Сміхом залилися,  — Як до школи ви прийшли З бородою й лисі.

«Найкраща мова»

Йде синок до школи вперше. Пита батька мати: - Якій мові ми синочка Будемо навчати - Українській чи російській? Обидві ж хороші. - Хай вивчає ту, якою Печатають гроші.

                       Контракт

«Заключив контракт мільйонний Футболіст Дмитрина», Чита батько у газеті й погляда на сина. Той уроки вчить старанно Давно й без спочину. Розлютився раптом батько Й кричить на хлопчину: — Все гризеш оту науку, Хочеш вченим стати? Краще йшов би на подвір'я М'яча поганяти!

Фізкультхвилинки

«Каченята»
Раз-два — всі пірнають,
Три, чотири — виринають,
П'ять, шість — на воді
Кріпнуть крильця молоді,
Сім, вісім — що є сили
Всі до берега поплили,
Дев'ять, десять — обтрусились
І за парти опустились.

«Гори Карпати»
Раз-два — піднімається гора,
Три, чотири — це круті гірські схили,
П'ять, шість — це орли дивний танець завели,
Сім, вісім — це смерічки похилилися до річки,
Дев'ять, десять — це вода з водоспаду витіка.

«Зайченята»
Сірі зайчики маленькі
(Вушка є у них довгенькі)
В лісі грались, веселились, —
Працювати вже стомились.
А щоб добре працювати,
Треба трішки пострибати.
Відпочили, розім'ялись
Й до роботи знову взялись.

«Ми теж умієм так»
Подивись скоріш, котра година, Дивляться вперед, вгору, ве-
Тік-так, тік-так, тік-так. дуть пальцем зліва направо і на-
Наліво — раз, направо — раз! впаки, нахиляються у вказаний
Ми теж умієм так! бік.
Щоб стати схожим на орла
І налякать собак,
Розправив півень два крила... Піднімають праву руку в сто-
Ми теж умієм так! рону, потім ліву, махають ними.
Іде ведмідь, шумить в кущах,
Спускається униз.
На двох ногах, на двох руках,— Нахиляються і рачкують як
Ми теж умієм так. ведмідь.

Скоромовки

Ворона проворонила вороненя.

Пік біля кіп картоплю Прокіп.

Раз — дрова, два — дрова, три — дрова.

Розкажу вам  про покупки,  про покупки,  про покупки, про покупочки мої.

Улас у нас, Панас у нас.

Психологічне оздоровлення пов'язано із звільненням глибоко репресованих емоцій. Сміх - один з процесів, який допомагає підійти до таких болючим почуттям, як гнів, страх, сором. Їх прояву та проживання заважає почуття контролю, яке прищеплюється з ранніх років. Діючи з найкращих спонукань, вихователі часто не дозволяють дітям проявляти справжні почуття, вважаючи їх неприйнятними для суспільства: «Прибери з обличчя цю дурну посмішку», «Перестань пхикати», «…Не можна, Не смій, Не думай», а потім, коли діти дорослішають, наставляють «Треба, Повинен, Потрібно, Слід». І діти все більше і більше відчужуються від тіла і своїх почуттів, стаючи менш живими, все більше і більше заганяють себе у рамки пристойності і прийнятих у суспільстві стереотипів, не помічаючи своїх дійсних бажань і почуттів. Відомо, що наші комплекси, проблеми, страхи осідають в тілі у вигляді напружень, блоків, затискачів, перетворюючи тіло в жорсткий панцир, відокремлюючи від почуттів і тілесних переживань, що і робить нас менш живими та радісними. До тих пір поки ми носимо ці затиски, до нас не можуть прийти інші почуття, ми стаємо як би «замороженими». Сміхотерапія спрямована на повернення природного, природного сміху, який знімає напруження в тілі, воно розм'якшується, і поступово звільняється від затисків і напруги. За словами Дарвіна, - «сміх - це судомна розрядка м'язової енергії». Коли прибираються м'язові затиски, з'являється контакт з тілом, і звільняються пригнічені емоції. Смійтеся на здоров’я!

                             Кольоротерапія

ВПРАВА 1  «КОЛЬОРОВІ  КОМПЛІМЕНТИ»

Сидячи по парах, діти беруться за руки. Дивлячись в очі сусіду,треба сказати йому кілька добрих слів,порівнявши з кольором.(напр. помаранчевий – радісний.) Інший киває головою і говорить: «Спасибі, мені дуже приємно». Потім він дарує комплімент своєму сусідові .

ВПРАВА 2  «ЯКОГО КОЛЬОРУ МІЙ НАСТРІЙ?»

Першим починає учитель: «Мій настрій сьогодні схожий на блакитний колір.  А твій?» Діти по черзі говорять,  на який колір схожий їхній сьогоднішній настрій. Аналізуються відповіді дітей. Слід врахувати, що вибір темного кольору свідчить про емоційне неблагополуччя.

Щоб звільнити дітей від тривожності використовуємо наш альбом: “Відкрий і подивись на блакитний, жовтий та помаранчевий, переводячи погляд, рахуючи до 10 (10с) на кожній сторінці”.

Блакитний – заспокійливий має ефект, знімає біль.

Помаранчевий і жовтий успішно використовуються для поліпшення настрою – це кольори радості і оптимізму.

Червоний випромінює тепло, силу, впевненість.

Зелений колір заспокоює, знімає втому. (Учні концентрують погляд 10-20 с  на зеленому кольорі).

Жовтий та фіолетовий активізують роботу мозку. (Перед вивченням нового матеріалу учні кілька разів, затримуючись на кожній сторінці, приблизно, 10с,  переводять погляд із фіолетового на жовтий колір).

Синій – покращує дихання, врівноважує.

Значення, яке несе колір, дітям одразу не називається, вводиться поступово.

Ігрові вправи з кольоротерапії можна використовувати на кожному уроці: (колір буде працювати). Не обов’язково виконувати сидячи, можна встати, бажано торкатися кольору) .